"Я відчувала величезний страх": розповідь мами, яка на 25-му тижні вагітності стала матір'ю у Великій Британії, а для реабілітації повернулася в Україну.

Олеся є матір'ю двох маленьких доньок — Кароліни та Евеліни. Старша з них, Кароліна, вже досягла п'ятирічного віку, і її мати без труднощів народила її в Україні. Евеліна, якій зараз два роки, з'явилася на світ раніше терміну. Ця маленька дівчинка народилася у Великій Британії, куди Олеся вирушила через початок повномасштабної агресії Росії, будучи на 25-му тижні вагітності. Жінка поділилася своїм досвідом передчасних пологів, розповіла про жахи, які довелося пережити, і поділилася своїми застереженнями. Олеся також пояснила, чому вирішила повернутися в Україну під час війни для реабілітації своєї дитини.

Народження "ранньої пташки"

Я мама двох прекрасних донечок. Моя перша донечка, Кароліна, з'явилася на світ в строк. Натомість моя друга дівчинка народилася на 25-му тижні вагітності, важачи всього 718 грамів, в той час, коли ми перебували під тимчасовим захистом у Великій Британії у 2022 році. Передчасні пологи, ймовірно, були викликані скороченням шийки матки. Спочатку пологи планувалися на 20-му тижні, тому я провела чотири тижні на "збереженні", яке полягало у перебуванні в маленькій кімнаті 5х5, де пересуватися можна було лише до туалету.

Зараз Евеліні вже два роки. На щастя, дівчинка в основному здорова, незважаючи на всі випробування, які нам довелося пережити.

Після народження донечки ми провели в лікарні цілих чотири місяці. Лікарі та медсестри завжди були поруч, надаючи підтримку 24 години на добу. Ми навіть відзначили свій особливий "ювілей" — 100 днів у стінах лікарні. Цей час був сповнений різних етапів, від складних до надзвичайно важких. Проте ми подолали всі труднощі. І, на щастя, в ці непрості моменти мені допомагала моя мама, яка піклувалася про старшу доньку.

Після народження новонародженої я відразу ж спостерігала перший етап реанімаційних заходів. Наступним важливим кроком стало забезпечення киснем, адже такі малюки часто потребують додаткової підтримки, оскільки їх легені ще не повністю функціонують. Проте, на щастя, моя дитина почала дихати самостійно відразу, що стало великим позитивом. Вона провела лише три дні на штучній вентиляції, і то лише для комфорту. Це критично важливо для її подальшого розвитку та неврологічного здоров'я. Після цього ми зняли вентиляцію та залишили кисневу маску. Наступним етапом стало зондове годування, адже малюк ще не здатен самостійно смоктати і отримувати їжу.

Дитина також проходила етап перебування в спеціально обладнаній камері, що забезпечує оптимальний температурний режим. Це необхідно, оскільки у недоношених малюків спостерігається порушена терморегуляція, і важливо уникати їх переохолодження.

Після певного часу ми стали виходити з камери без кисневої маски, і терморегуляція почала покращуватися. Мене навчали, як годувати малюка як грудним молоком, так і через зонд.

Коли лікарі підтвердили, що стан дитини в цілому нормальний і я здатна за нею доглядати, нас виписали з лікарні. Кожен день, проведений там, позначався на нашому бюджеті, адже ми залишалися в медичному закладі цілих чотири місяці. Протягом наступних двох діб медсестри були на зв'язку зі мною 24 години на добу, готові прийти на допомогу в разі потреби. Однак після цього нам призначили спеціалістів, і огляд педіатра відбувався лише раз на три місяці. Я вважала це недостатнім і усвідомлювала, що потрібно повертатися в Україну, де педіатричні огляди проводяться щомісяця, а фахівці з реабілітації займаються дітьми значно частіше.

Повернення в рідні стіни

Коли ми прибули назад в Україну, Евеліні виповнився 11 місяців, а її коригований вік складав 8 місяців. У немовлят, які народилися раніше терміну, існує дві важливі дати. Перша - це календарна дата, що відзначає момент народження, а друга - дата, коли дитина повинна була з'явитися на світ. Таким чином, за показниками неврологічного розвитку вона відповідала восьмимісячній дитині, тоді як за календарем їй було одинадцять місяців.

В цілому, процес повернення виявився складним, адже перед цим була тривала процедура легалізації дитини. Народження за межами країни – це не тільки фізичний аспект, але й юридична бюрократія. Лише коли Евеліні виповнилося півроку, всі необхідні документи були підготовлені.

І до того ж я дивилася на стан здоров'я дитини, щоб вона не була занадто маленькою, щоб ми могли з нею тривалу подорож пережити, бо це і літак, і зміна атмосферного тиску. Після консультації з лікарями та медсестрами я переконалася, що це буде безпечно. Я наважилася, щоб ми повернулися в Україну, попри те що в нас триває війна.

Я була впевнена, що саме в цьому місці зможу організувати реабілітацію для своєї дитини так, як мені хотілося - це може бути як у приватному, так і в державному секторі.

І мої сподівання справдилися. Евеліна перебувала на зондовому харчуванні, і я розуміла, треба шукати "найкращих з найкращих". Обрали "Охматдит" - це лікарня, де акумулюються найкращі спеціалісти, у них великий досвід виходжування таких дітей.

Зі своєю проблемою я спершу звернулася до поліклініки "Охматдиту" - дитина й досі перебувала на зондовому харчуванні й прогресу не було. Нас направили на стаціонарне лікування, де ми мали можливість повністю обстежити дитину, щоб зрозуміти, чи є нюанси щодо здоров'я. Так, вони були, саме пов'язані з травною системою. Також ми в "Охматдиті" проходили курс фізичної реабілітації три-чотири рази на тиждень. Дитина гарно розвинена фізично, не було жодних наслідків передчасних пологів. Думаю, велику роль зіграло те, що з нею займалися лікарі.

Зараз моя донечка є цілком нормальною дитиною для свого віку. Вона вже вміє ходити і говорить. Єдине, що потребує уваги – це її харчування, але я впевнений, що варто просто дати їй трохи часу, і все налагодиться. У неї вже починає з'являтися інтерес до їжі.

Найскладніше - усвідомити, що малюк може з'явитися на світ раніше терміну.

Найбільш важкими для мене виявилися не стільки етапи реанімації чи реабілітації, скільки усвідомлення того, що моя дитина з'явилася на світ занадто рано. Найбільше випробування в моєму житті відбулося не в момент народження, а під час 22-го тижня вагітності, коли мені повідомили, що малюк може з'явитися на світ у будь-який момент. Це усвідомлення, що у разі народження на такому ранньому терміні я можу втратити свою дитину, стало для мене справжнім моральним ударом.

Коли я перебувала на "збереженні", до мене завітали гінеколог, психолог та педіатр-неонатолог. Вони почали пояснювати мені наслідки пологів на 22-му тижні вагітності. Виявилося, що шанси на виживання дитини в цей період досить малі, а методів для виходжування таких немовлят не існує. Лікарі також зазначили, що є значні ризики для моєї безпеки як матері. Якщо пологи відбуватимуться природним шляхом, існує можливість, що дитина народиться мертвою. А у випадку кесаревого розтину - я можу втратити багато крові. Вони підкреслили, що життя матері завжди є пріоритетом, і лікарі не можуть ризикувати. Мені розповіли, що якщо пологи відбудуться на 22-му тижні, то існують два сценарії: або лікарі намагатимуться реанімувати дитину, або нададуть батькам можливість попрощатися з нею. Це означає, що батьки матимуть час для проведення прощальної церемонії.

Я дуже боялася народжувати на цьому терміні й дуже хотіла, щоб дитина народилася на 28 тижні, оскільки тоді є велика ймовірність, що крихітка буде абсолютно здоровою.

Коли я стала мамою на 25-му тижні, лікарі повідомили мені, що моя дитина, по суті, здорова. Я відчула неймовірну радість від появи нового життя у цьому світі, від того, що вона сама вдихнула повітря і що це дівчинка. Я знала, що ймовірність виживання у дівчаток при такому ранньому народженні значно вища, ніж у хлопчиків, і що моя донечка отримає необхідну допомогу, тож усе буде добре.

По завершенні першого місяця її існування я усвідомила, що основна загроза вже позаду, і в загальному немає нічого, що могло б її серйозно загрожувати. Проте, як мама, чия дитина з'явилася на світ раніше терміну, я все ще відчувала тривогу. Я ретельно стежила за малюком, уважно аналізуючи кожен її жест і поведінку.

Я впевнена, що дівчина, яка з’явилася на світ раніше терміну та так відчайдушно боролася за своє життя, має попереду яскраве майбутнє і щасливу долю. Тепер я розумію, що найголовніше — вірити в свою дитину та в себе, не втрачати надію. Безумовно, багато чого залежить від лікарів, але віра у власні сили та в свою дитину також відіграє важливу роль.

До речі, ім'я Евеліні було вибрано моїм чоловіком ще до того, як вона з'явилася на світ. Пізніше ми дізналися, що це ім'я означає "подих", що має особливе значення для дитини, яка з'явилася на світ раніше терміну, адже такі малюки часто стикаються з серйозними труднощами у диханні.