Війна обірвала життя Романа Гапака. "Під час одного з рейдів Роман знищив п'ять ворожих бронемашин," - розповідають у Життєві історії | Експрес онлайн.
Фото з архіву Крістіни Сластьон
Ужгородець Роман Гапак із самого дитинства мріяв присвятити своє життя армії. Проте вроджене захворювання завадило йому вступити до військової академії. Незважаючи на це, у 2020 році 18-річний юнак підписав контракт із 128-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою, ставши навідником гармати БМП. Він пройшов кілька ротацій в зоні ООС. Загинув 27 травня цього року під час виконання бойового завдання у Малих Щербаках Запорізької області.
У 1998 році народився старший брат Романа, але, на жаль, через півтора місяця він помер. Пізніше з'ясувалося, що у нього була рідкісна генетична хвороба, про яку тоді ще не знали. Ромчику також діагностували вроджену недугу, тому він змушений був усе життя приймати спеціальні медичні препарати кілька разів на день, - розповідає мама бійця Крістіна Сластьон. - Син мріяв стати військовим і не хотів чути про інші варіанти. Коли я говорила Романові, що через хворобу його не візьмуть до армії, він навіть ображався.
Важка недуга завадила Романові Гапаку стати курсантом омріяного військового вишу -- він не пройшов лікарської комісії. Тому в 2020 році, одразу після 18-ліття, підписав контракт із 15-м окремим гірсько-штурмовим батальйоном 128-ї ОГШБр і став навідником гармати БМП. Пройшов кілька ротацій в ООС.
"Звичайно, я хвилювалася. Проте дуже любила свого сина і не могла не поважати його рішення, не підтримати його, -- зазначає пані Крістіна. -- У 2020 році Роман вступив на заочне відділення факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету. Його навіть називали студентом з окопу. Однак пізніше син був змушений залишити навчання, оскільки через бойові дії не міг належним чином підготуватися до занять".
Під час повномасштабного вторгнення захисник відстоював незалежність країни на територіях Донеччини та Луганщини. Зокрема, у Волновасі разом із побратимами протистояв постійним атакам російських сил, які значно переважали за чисельністю та озброєнням. "Ромчик міг у будь-який момент звільнитися через стан здоров'я, але продовжував служити, -- розповідає пані Крістіна. -- Коли БМП, якою керував син, було знищено ворогом, він став піхотинцем-штурмовиком і боровся з автоматом в руках. Одного разу Роман разом із побратимами підкрався до російського танка, який постійно обстрілював їх, але застряг у багнюці. З відстані 15 метрів він знищив танк за допомогою протитанкового ракетного комплексу NLAW. За цей подвиг його нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня."
Після цього Ромчик брав участь у боях біля Білогорівки на Луганщині. Там противник спробував перейти річку Сіверський Донець за допомогою понтонних мостів, зібравши десять бойових машин піхоти. Роман разом із побратимами організували рейд і знищили всю техніку ворога. Сам Ромчик підірвав п'ять ворожих БМП. За цей вчинок його нагородили орденом "За мужність" ІІ ступеня.
У 2023 році Роман Гапак перейшов до підрозділу безпілотних літальних апаратів 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де працював із великим дроном під назвою "Немезіс". Під позивним "Цитрус" він знищив десятки одиниць ворожої техніки, мінометні й кулеметні обслуги, а також склади з боєприпасами. "Роман мав лише керувати дроном, але часто виїжджав на місце операції разом із наземною групою," – розповідає його мати. "Того трагічного дня, 27 травня, їхній безпілотник був посаджений російським РЕБ. Роман та його напарник вирушили забрати його, але раптово їх атакував ворожий FPV-дрон. Роман і його побратим загинули..." Сина поховали на Пагорбі Слави в Ужгороді. "Плачу щодня за ним. Наче шматок серця вирвали..." – додає його мати. Рідні зареєстрували петицію з проханням надати Романові Гапаку почесне звання Герой України (посмертно).
