"Не слід ідеалізувати пам'ять": літературний критик Євгеній Стасіневич поділився своїми думками в інтерв'ю для музею "Голоси мирних", що діє при Фонді Ріната Ахметова.

У Києві, в рамках тримісячної виставки "Голоси" Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, відбулося публічне інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем – літературним критиком, дослідником літератури, популярним лектором, а також телеведучим і радіо-хостом. Видання "Історична правда" представило скорочений варіант цієї захоплюючої бесіди.

Цю інформацію можна знайти за даним посиланням.

Фонд підготував повне відео інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем, яке модерувала Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.

У рамках інтерв'ю йшлося, зокрема, про те, як сучасна українська література реагує на досвіди війни, та як тенденції у цьому напрямі змінювалися від 2014 та після лютого 2022 року.

"Літературний ринок в нашій країні почав стрімко зростати з початком війни. Які ж основні проблеми я спостерігав до 2014 року і після? Література часто не встигає за реальністю, не завжди здатна адекватно реагувати на неї. Вона або повторює кліше, або не має достатнього досвіду для відповіді на нові виклики. Проходять десятиліття, але ще не минуло й півстоліття, коли б ця тема обговорювалася безперервно. Цей "м'яз" ще потребує тренування. Проте війна змінила акценти, і тепер література активно взаємодіє з реальністю, досліджуючи війну та її численні наслідки", - ділиться своїми думками Євгеній.

Літературний критик зазначає, що у книжках, виданих після початку повномасштабного вторгнення, вже не домінує суто фронтова тема.

"Там і про тили, і, може, переважна більшість якраз про тили, про досвіди окупації, про досвіди еміграції, про різне. Там є життя сьогоднішнього Києва, Бучі, Харкова. І от те, чого раніше бракувало, тепер є, але воно йде вже "з доважком", обрамлене війною. Так уже є, по-іншому в нас не буде. Ця новітня українська література вчиться працювати одразу у дві руки - і з війною, і з ширшою реальністю як такою. Із сучасністю", - додає експерт.

Євгеній Стасіневич висловив свою думку щодо значущості збереження народної пам'яті та перебільшення цієї теми в суспільному дискурсі.

Я хотів би підкреслити важливість процесу забування. Пам'ять, звісно, грає свою роль, але вміння відпускати – це не менш цінно. Сьогодні ми перебуваємо в стані перенапруження, і це може тривати значний час. Тому певні питання і теми варто періодично «провітрювати». Рішення можуть бути відсутніми або не найкращими. Отже, чому б не зробити паузу, трохи віддалитися від обговорення, а потім повернутися до нього? Важливо не ставити пам'ять на п'єдестал, не піддаватися сліпому збереженню всього, адже ми вже надто заглибилися у минуле. Але не варто вважати, що ми приречені залишатися в ньому. Такої думки дотримується критик.

Більше з інтерв'ю Євгенія Стасіневича - у Музеї "Голоси Мирних".

Музей акумулює та зберігає найвеличнішу в світі колекцію свідчень з перших уст про війну в Україні, яка нараховує близько 120 тисяч історій. Виставка "Голоси", що зібрала понад 5 тисяч відвідувачів, пройшла в Музеї історії Києва і базується на свідченнях, зібраних фондом "Голоси Мирних".

Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на порталі Музею "Голоси Мирних".