"Енергетик" повернувся з фронту без тілесних ушкоджень, проте йому складно налагодити звичне життя. Україна - Новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє.

Олександр Крупеня, який працює в енергетиці Костопільського РЕМу "Рівнеобленерго", отримав повістку 23 лютого 2022 року. До цього він проходив строкову службу, брав участь у військових зборах і був у оперативному резерві першої черги. Спочатку він подумав, що це запрошення на збори. Але вже наступного ранку розпочалася війна. Чоловік швидко зібрав свої речі й вирушив з повісткою до військового комісаріату. Він брав участь у боях на різних фронтах, долучався до штурмових операцій та зачисток. Напевно, йому пощастило, адже він повернувся додому без жодних поранень.

До військової частини вирушили як добровольці.

Спочатку разом з іншими костопільчанами Олександр служив у роті охорони. А через місяць чи два прийшла команда набрати 40 людей у бойову частину. Пішли добровольцями, потрапили у 14 окрему механізовану бригаду. Улітку 2022-го, після навчання у Володимир-Волинському, де сформували новий батальйон, були вже на Донеччині.

- Костопільські хлопці поїхали усі разом, у складі двох кулеметних взводів. Командиром нашого взводу був Лука - Олександр Лукашець, голова Деражненської громади. Потім він був в.о. командира роти. Хороший керівник, одразу спрацювався з усіма, хоча й молодий, 30 років йому лише. А від командира на війні залежить усе, і наші життя теж. Лука ходив з нами на штурми і зачистки, а не сидів у бліндажі і керував по рації, поки ми працювали. Коли питали, хто піде на операцію, Лука відповідав, що він піде. А як він, то й ми, всі про це знали, - розповів Олександр.

Олександр з позивним Енергетик служив на посаді водія-кулеметника. Каже, його ГАЗ-66 і досі на службі. Возив ним усе, що треба, і боєкомплекти, і людей, і речі. Одержав машину ще у Володимирі, тоді підприємці свої давали, їх ремонтували - і на службу. Коли машина стояла, водій працював кулеметником.

Протягом доби було визволено три села.

- Спочатку ми були між Бахмутом і Часів Яром. Їх обстрілювали, але ми їздили і в Часів Яр, і в Бахмут посилки на пошті забирати. А потім бої були запеклі. На війні багато нюансів, від яких залежить життя. Ми були ще недосвідчені, не навчили нас всього, що треба. Гинули мої побратими. Михайло Лазуцький був з нами, Андрій Тішко, вони загинули. Разом призивалися і служили разом, знали один одного. Та й не костопільських побратимів багато загинуло, - розповів військовик.

Незабаром батальйон перемістили на Харківський фронт. Після потужного артилерійського обстрілу супротивник швидко покинув захоплені села Веселе, Нескучне та Зелене. Підрозділ, де служив Олександр, здійснив очищення території та досяг кордону.

- За один день ми звільнили три села. Російські військові настільки поспішали покинути позиції, що залишали навіть рюкзаки на кордоні. На їхніх кухнях ще залишалася свіжа їжа. Вони залишили свої автомобілі і втікали на БТРах. Замінувати територію їм не вдалося, тож ми змогли зібрати велику кількість боєприпасів – гранатометів, кулеметів і ящиків з гранатами, - згадує Олександр.

Пізніше ці позиції були передані територіальній обороні, після чого війська перемістилися на Куп'янський напрямок. Тут вони також змусили російські сили відступити та зайняли ворожі укріплення. У районі Куп'янська ворог знищив місцеву ферму, і голодні свині блукали в пошуках їжі.

-Ми застрелили кількох, хлопці, котрі вміють, розібрали туші. З місцевими мешканцями м'ясом поділилися. Ми завжди з ними ділилися усім, що мали, їм не було де взяти необхідне, в селі нічого вже не працювало. Ці люди мали власне господарство, через нього й не їхали в евакуацію, - поділився Олександр.

Щодо поглядів місцевих жителів.

На Харківщині, каже Олександр, люди ставилися до військових ЗСУ прихильно. Пригощали і допомагали, чим могли. Наш захисник пригадує кумедний випадок, як вийшов до них дідусь у російській кепці. Бабуся спитала, чи надовго ми тут і чи не покинемо ї. А наступного дня дідусь одягнув вже українську кепку і вивісив у дворі український прапор.

У іншому населеному пункті літній чоловік, якого українські військові частували сигаретами, скаржився на те, що російські загарбники обчистили всі будинки. До початку війни тутешні мешканці жили доволі комфортно. Проте, коли в село вдерлися російські солдати, вони перевернули все з ніг на голову, обікрали людей, навіть витягували замки з дверей. Коли ж відступали, залишали мішки з награбованим. Цей чоловік показав: "Ось, дивіться, це - мішки від ДНРівців, тут є мобільники, комп'ютери, диски". А москалі навіть зібрали відеомагнітофони та відеокасети, які знайшли на горищах. Вони брали те, що, здавалося, можуть використовувати, хоча у нас такі речі вже давно не були в обігу і просто припадали пилюкою в сараях.

Повернувся додому цілим і неушкодженим.

Наприкінці 2022 року Олександр Крупеня ухвалив рішення піти зі служби. Місяці, проведені "на нулі" без відпусток, позначилися на його самопочутті: здоров'я погіршилося, а психологічний стан став ще більш вразливим. Його дружина, яка з дитинства мала групу інвалідності, підготувала всі необхідні документи. У грудні Олександр, тримаючи в руках букет квітів, привітав її з новим етапом у своєму житті — звільненням. Він повернувся додому без жодних фізичних травм, лише з легкими контузіями.

Адаптація, за його словами, була нелегкою. Він навіть не зміг нормально говорити, часто заїкався. Проте, через місяць ситуація почала покращуватися, і Олександр повернувся на свою посаду електрика-водія в "Рівнеобленерго". У той час компанія отримала нове обладнання, і нашому герою вручили новий пікап.

Костопільська міська рада: Сторінки героїзму наших оборонців